На сучасному етапі розвитку медицини розрізняють оперативні та консервативні методи лікування міжхребцевих кил. Проте, по своїй ефективності, ці методи не задовольняють як пацієнтів, так і лікарів. Оперативне лікування, на жаль, не вирішує проблему остаточно, оскільки усувається наслідок, а не причину захворювання. Доволі часто трапляються рецидиви кил або ж формуються нові кили в суміжних сегментах. Аналіз оперативного лікування кил міжхребцевих дисків показав, що тільки у 2% випадків операції проходять без негативних наслідків. Тому такий спосіб лікування слід застосовувати тільки в крайньому випадку, коли зміни в диску стали незворотними, супроводжуються вираженою неврологічною симптоматикою  та несуть серйозну загрозу здоров’ю пацієнта.

​

Консервативні методи лікування також не забезпечують очікуваного ефекту. В кращому випадку вдається досягнути стійкої або (значно частіше) не стійкої ремісії процесу. В гіршому випадку – оформлення групи інвалідності, яку слід розглядати як визнанням поразки у боротьбі з цим недугом.

​

Чому так трапляється? Як запобігти виникненню кил між хребцевих дисків? Яким спеціалістам  довірити свій хребет? На всі ці питання спробую дати відповіді.  

​

1. Чому так трапляється?

Якщо не брати до уваги травматичне пошкодження диску, то кила диску ніколи не виникає раптово. Кила диску – це віддзеркалення дегенеративно-дистрофічного процесу в хребцево-руховому сегменті, який відбувався протягом значного проміжку часу. Дегенеративно-дистрофічні зміни обумовлені цілою низкою компенсаторних реакцій на порушення процесів обміну речовин в організмі (в цілому) та міжхребцевих дисках (зокрема). Тому, було би не правильно розглядати цей процес тільки як механічну проблему, яка обумовлена компресією (стисненням) нерва. Виникнення кили диску - це кінцевий етап багатостадійного дегенеративно-дистрофічного процесу. Кила диску, як правило, виникає при певних біомеханічних умовах, на фоні порушення загального та локального (на рівні хребцево-рухового сегмента) метаболізму речовин в організмі. Хронічному перебігу захворювання сприяють незавершений запальний процес та спотворена аутоімунна реакція на дегенеративно змінені тканини диску. При цьому саногенетичні (захисні) можливості організму не здатні адаптувати нейроендокринноімунну систему до патогенетичних порушень. Тобто, проблему кили диску слід розглядати комплексно, як порушення біохімічного, аутоімунного, метаболічного та біомеханічного процесів, що супроводжуються клінічною симптоматикою у відповідності до анатомії враженого хребцево-рухового сегмента. 

​

2. Як запобігти виникненню кил міжхребцевих дисків?

Щоб запобігти виникненню міжхребцевих кил, потрібно, перш за все навчитись «слухати» сигнали нашого тіла. Наше тіло собі не ворог, воно постійно «інформує» нас про те, що відбувається в ньому – подає сигнали. Такими сигналами можуть бути: помірний біль та скованість після фізичного навантаження, «незручного» положення за  столом чи в ліжку, посилення болю при нахилах, підніманні вантажів, порушення чутливості в певних ділянках кінцівок, слабкість м’язів тощо. Такі симптоми (сигнали тіла), як правило, проходять самостійно та суттєво не впливають на якість життя пацієнтів і тому залишаються недооціненими ними. Проте чергове серйозне загострення, яке вже не проходить так легко як попередні, а різноманітні знеболюючі засоби вже не допомагають - заставляє пацієнта змінити своє відношення до сигналів тіла. Пацієнт починає розуміти, що з цією проблемою йому самостійно не справитись: потрібно професійно розібратися, що відбувається в організмі, - потрібен спеціаліст.

​

3. Яким спеціалістам  довірити свій хребет?

До проблем захворювань хребта в традиційній медицині мають відношення неврологи, ортопеди-травматологи, нейрохірурги, фізіотерапевти, лікарі ЛФК, навіть спеціалісти з МРТ та променевої діагностики. В альтернативній медицині – мануальні терапевти, рефлексотерапевти, су-джок терапевти, гомеопати, масажисти. Це доволі велика кількість фахівців і здавалось, що проблеми діагностики та лікування захворювань хребта є кому вирішувати. Проте на ділі – це не зовсім так. Як тут не згадати старе прислів'я: «У семи няньок дитя без нагляду». Фахівців багато, проте підхід до вирішення проблеми кил – фахово вузький і в більшості випадків – симптоматичний.

Наведу приклади.  Нейрохірург видаляє килу диска (дискектомія),  відбувається регрес клінічної симптоматики, больовий синдром зникає, людина знову повертається до нормального життя. При таких операціях функція хребцево-рухового сегмента втрачається. Втрата функції одного рухового сегмента неминуче приводить до компенсаторного збільшення функції в суміжних сегментах. Все це формує каскад компенсаторних реакцій у вигляді гіпермобільності (надлишкової рухливості) та функціональних блоків (порушення рухливості) хребта, що в подальшому приведе до формування нових кил, але вже на інших рівнях хребта. Тому поява нових кил хребта після оперативного втручання – це справа часу, адже операція не зупиняє дегенеративних змін в хребцево-рухових сегментах.  

​

Інший приклад, уже консервативного лікування. Терапевтичне лікування спрямоване на ліквідацію больового синдрому та відновлення функції, а тому терапія носить симптоматичний характер. В таких випадках спостерігається досить широкий арсенал  терапевтичних заходів: від застосування алопатичних препаратів до гірудотерапії. Прихильники консервативного лікування вважають зменшення або припинення болю – значним досягненням в лікуванні. На запитання: «Що ж далі робити з килою диску?», рекомендують звернутися за порадою до нейрохірурга (читай попередній приклад), або ж «берегти свій хребет»… 

​

На мою думку, потрібен спеціаліст з позицією цілісного бачення проблем організму, вмінням діагностики та лікування  порушень біохімічного, аутоімунного, метаболічного та біомеханічного процесів. Тобто, спеціаліст, що володіє методами прикладної кінезіології (не путати з кінезіотерапією). У більшості може виникнути питання: «Чим може допомогти в таких випадках прикладна кінезіологія?»

​

Методи прикладної кінезіології можна застосовувати в різноманітних галузях медицини, але є такі захворювання, де ці технології працюють найефективніше: захворювання хребта та їх ускладнення (кили міжхребцевих дисків). Використовуючи спеціальні діагностичні та провокаційні набори, можна визначити причину спотвореної гіперімунної реакції та подіявши на неї, швидко «погасити» аутоімунну агресію. Можна визначити причину хронічного незавершеного запального процесу і «підштовхнути» процес до завершення. Спеціальними тестами можна визначити рівень (сегмент) пошкодження та напрямок формування кили. Це дасть змогу максимально точно та цілеспрямовано проводити необхідні маніпуляції  на хребцево-рухових сегментах, уникаючи ускладнень. Можна визначити та скорегувати психоемоційний стан пацієнта, який також суттєво впливає на перебіг захворювання.

​

Підсумовуючи, можна сказати, що завдяки комплексному та цілісному підходу до організму, лікар, який володіє методами прикладної кінезіології може надати ефективну допомогу навіть у випадках важких кил. Важливо пам’ятати: кили міжхребцевих дисків піддаються консервативному лікуванню, головне – не запускати захворювання, прислухатися до сигналів свого тіла та вчасно звертатися до спеціалістів.

​

Автор Циркот Ігор